Ед’ютейнмент або як вчитись граючи

Серпень 2017

Автор admin
Загальне

Так само, як гумор має спрямованість на висміювання недоліків, будь-які ігри, чи то примітивні хованки, чи то комп’ютерний Wiedźmin, спрямовані не лише на відпочинок та, власне, розваги, а й на виховання, соціалізацію, здобуття певних знань, вмінь, навичок. Сьогодні поговоримо про ед’ютейнмент – навчання в ігровій формі.

Якщо вам пощастило у цьому житті і ви знаєте англійську, то етимологія, вважай формула, слова досить проста і зрозуміла: education + entertainment.
У кого в дитинстві були різнокольорові кубики з алфавітом та малюнками? Вітаю, це той самий страшний заморський ед’ютейнмент у чистому вигляді. Це вже якщо зовсім просто та доступно.

Вивчити французьку мову набагато легше в інтерактиві з оранжевим телевізійним котом, ніж із суворою бабцею в окулярах. Навчать рахувати розмальовки із зайчиками, а розрізняти веселкові кольори – свинка з відеогри.
Я дуже відповідально підійшла до написання цього тексту – як людина, що вже має за плечима одну вдалу і ще одну так собі наукові роботи, спочатку вирішила дослідити історіографію питання.

Як виявилося, поняття ед’ютейнмент почало час від часу з’являтися в ЗМІ лише з початку 90-х років і переважно в компанії із словосполученням «Вулиця Сезам». Ну, ви зрозуміли.

До буремних 90-х ігрове навчання теж існувало – перші розважальні освітні проекти та заходи зафіксовано ще в не менш буремному 1917 році, але щось мені підказує, точно не в Росії – там тоді було не до ед’ютейнменту.
Кожен студент знає – пишучи розділ «історіографія» в курсовій роботі, наприклад, треба перерахувати купу прізвищ та ініціалів різних серйозних дядь і тьоть, які зробили щось надважливе в рамках досліджуваної теми і абсолютно незначне в масштабах Всесвіту.
І це так дивно – тема ж світла, легка, нова, а її розбирають на деталі, фарбують в сірий, чорний та подекуди сіро-буро-малиновий, заганяють в товстезні дисертаційні палітурки, роблять сухою, жорсткою, хрусткою та лабораторною.
Наприклад, професор чогось-там-я-не-знаю-чого О.Л. Гнатюк визначає «ед’ютейнмент» як «цифровий контент, що з’єднує освітні та розважальні елементи і забезпечує при цьому інформування аудиторії при максимально полегшеному аналізі подій», А. В. Попов, викладач Московської школи бізнесу, вважає ігрове навчання «донесенням однієї важливої ідеї, створенням динамічних стереотипів, прецедентів, що дозволяють учням у ситуації реального вибору вчиняти дії автоматично», а на думку професора М.М. Зіновкіної це – «цілеспрямоване послідовне освоєння учнем переданих йому методологій та досвіду творчої діяльності з формуванням на цій основі власного творчого досвіду».
Зупинимося на твердженні Мікели Еддіс, професора університету Бокконі (Італія), – «ед’ютейнмент» – це специфічна діяльність, заснована на одночасному навчанні і задоволенні власної цікавості».
Отже, перший висновок – тема актуальна. Рухаємося далі.
В нашій країні та на території близького східного закордону ед’ютейнмент набув шаленої популярності, але більш, як спосіб дошкільної освіти. Чомусь вважається, що в садочку ти ще можеш вивчати китайську, есперанто та базові елементи фізики за допомогою мультиків, а от в середній школі та університеті – будь ласкавий – слухай нудні лекції від втомлених життям та світом людей-переважно-в-окулярах.
На Заході, на дуже західному Заході, в цьому питанні пішли далі – там існують Quest to Learn (Q2L) та Chicago Quest – це школи, в яких ігровий процес є основою процесу навчального. Ці заклади знаходяться в Нью-Йорку та Чикаго відповідно. І створені за підтримки Інтел, Нокії, Біла Гейтса та інших розумних, в майбутнє далекоглядних.
Діти, так само як і звичайні «стандартні» школярі, вивчають фізику, історію, алгебру і все таке інше, але саме навчання є повністю геймізованим – перехід на рівні вгору, прокачування себе за допомогою балів, додаткові квести, «битви з босом», власний цифровий персонаж.
Як зазначають Q2L на своєму сайті: «Учні вчаться бути біологами , істориками та математиками замість того, щоб вивчати біологію , історію чи математику».

Чи буде щось подібне в просторі та часі, де й досі вимагають реферати «від руки», без допомоги інтернет-ресурсів, у якості джерела використовуючи лише одну статтю «Наукового Вісника-1982», наявного в бібліотеці університету лише в 2 екземплярах, один з яких ще в 99-му розсипався в руках аспіранта, невідомо.
Але це так – з наболілого.
Насправді, якщо Міністерство Освіти не склало вам все це у коробку, не перев’язало рожевим бантом та не підсунуло під двері на гумовий килимок, подзвонивши хвилиною раніше, – не означає, що цього чогось не існує, немає та воно не є доступним. Ажніяк.
Тож час для анонсу – в наступних постах, що, сподіваюся на власну відповідальність та совість, виходитимуть із розумними інтервалами в часі, ми розглянемо декілька навчальних ресурсів для людей, що вже вміють рахувати до ста та розрізняють геометричні фігури.
Роботи вчать писати код, а лев втовкмачує ази англійської – далі буде…